Війна ХХІ століття проти ХХ

Home / Blog / Війна ХХІ століття проти ХХ

Читайте Common Sense По-українськи

Сьогодні поговоримо про війну в ХХІ столітті і про те, що важливіше. Протягом останнього року пресса всього світу сфокусувала нашу увагу на Північній Кореї, яка вперто намагається отримати ядерну зброю, тому що в ХХ столітті це була “мощя”, а власне країна ментально там і знаходиться.

А містер Трамп, який теж ментально застряг десь в 80-х роках минулого столяття, намагається пояснювати Кім Чен Ину (методами часів холодної війни), що у нього набагато більший (ракетний комплекс із ядерним зарядом). Ядерна зброя – це пережиток минулого століття, її можна використовувати, лише в якості стримування. І так, як ядерним зарядом володіє 10 країн, то в разі використання однією, усі решта насиплють у відповідь в рази більше.

Політики та економісти називають економічні санкції зброєю ХХІ століття. Але якщо на кону стоїть впертість чи економічне благополуччя, то в короткій перспективі 5-10 років виграє впертість (ми це можемо бачити на прикладі будь-якої країни, яка є під санкціями Іран, Венесуела, росія, Північна Корея – усі вони живуть далі і вперто борються). Поняття дно економіки відсутнє, як таке.

Тому ядерна зброя, як і санкції – є свого роду методами стримування, але ніяк не війною.

А тепер я б хотів сфокусуватись на справжніх засобах війни ХХІ століття, а саме розвитку технологій вкупі з старими добрими: вибухівкою та порохом.

Випадок №1:

в 2015 році турецький літак-винищувач F-16 збив російський Су-24 через неодноразове порушення турецького повітряного простору. Багато аналітиків сходилось на тому, що росія провокувала Туреччину, поки в тих ввірвався терпець, але все набагато банальніше – це технології. в НАТО є GPS, глобальна система позиціонування об’єктів відносно координат на землі. росія у свою чергу не може використовувати GPS на своїх військових машинах, тому що тим самим стане вразливою, адже його можна відключити. Тому вони підняли в космос власні супутники системи позиціонування ГЛОНАС. І пілот Су-24 хотів би жити, тому що йому точно не хотілось бути збитим, але точність його системи позиціонування завадила, тому він регулярно промахувався. І факт №2, починаючи з 1975 коли його літак зійшов із конвеєра, система попередження ракетного удару по літаку, теж не притерпіла серйозних змін. Тому до останнього моменту він навіть не очікував, що за ним летить ракета класу повітря-повітря. Все просто, росія втратила літак через паршивий рівень технологій.

Випадок №2:

У 2017 році авіація Асада у Сирії скинули із повітря кілька бомб із хімічною зброєю (читай Асад – розумій росія, тому що в Сирії вже давно немає власних заводів по виробництву зброї, а у них в союзниках лише росія та Іран – вгадай із першого разу звідки у них зброя і чому на усіх сирійських збитих літаках гинуть російські пілоти). Та от, в тієї ж росії залишилось сотні мільйонів тонн боєприпасів часів холодної війни і вони їх вагонами возять в Україну та Сирію. В той час, взагалі не було поняття високоточноїх зброї, робили масово і багато, тому що ставка була на коврове бомбардування, відповідно коли літак Асада скинув кілька хімічних бомб, то прицілювались вони на позиції повстанців, а потрапили в місто та весь світ побачив, як діти помирали від отруйного газу. США, які лідер коаліції, який стримує та намагається врегулювати ситуаціїю в Сирії через кілька днів запустили 59 ракет Томагавк по аеродромі звідки злітають російські літаки. В результаті вони практично не завдали шкоди самому аеродрому, а лише знищили третину авіації армії Асада (пам’ятаємо чию насправді). Ракета Томагавк б’є в ціль ±0.5 метра, пробиває дах бетонного бункера (роблячи невеликий отвір) і всередині вже вибухає, перетворюючи в чашу все що всередині (сам бункер залишається цілим). Після, пан путін сказав, що там на еродромі не було славнозвісних ракет С-400, щоб збивати томагавки, але особливість Томагавків в тому, що ні С-300 ні С-400 їх не можуть збити через їх дуже низьку висото польоту (кілька метрів над землею). Армія США знову обіграла кращими технологіями.

Випадок №3:

Нещодавно сирійські повстанці із ПЗРК (керована ракета на тринозі для піхоти) збили російський Су-25. Пам’ятаєте з вище описаного випадку №1, літаки із 80-х років не притерпіли особливих технологічних покращень і можуть бути запеленговані простим піхотним ПЗРК і збиті. На противагу, усі випадки збитих F-16 (та інших модифікеацій) тільки засобами ПВО (тобто радари, пеленгування і ракети дального радіусу дії в більшості кілька штук на одну ціль). Знову програли технології.

Випадок №4: трапився 7 лютого 2018 року в Сирії. За один день було вбито кілька сот російських військових. Дані про кількість загиблих різняться 200-600, але зараз не про людські жертви, з точки зору людяності вони колись повинні були загинути. Що ж там трапилось?

1. У чому був сенс атаки на позиції курдів в районі Євфрату?

Основною метою атаки змішаних російсько-асадовскіх підрозділів був нафтоносний район на південному заході Сирії, до якого давно проявляє інтерес Росія. Справа в тому, що не дивлячись на те, що Асад і кремль спільно з Іраном контролюють приблизно 50% території Сирії, у них немає ніякої економічної можливості компенсувати витрати на війну, тому, що найважливіші нафтоносні райони контролюють повстанці на чолі з США. Таким чином у кремля виникла ідея зайняти нафтоносні райони в 80 кілометрах від Дейр-ез-Зора. Проте Кремль вирішив все ж “прощупати боєм” цей район і можливо захопити територію.

2. Як розвивалася операція російських військ в Сирії.

Генерал Хасан, командир очолюваних курдами Демократичних сил Сирії (повстанці) в цьому регіоні, розказує, що в 80 кілометрах на південний схід від їх позицій, танки та артилерія, що підтримують режим Асада, почали в середу ввечері просування до займаної його військами позиції. Він отримав розвідувальні дані про підготовку наступу. О 21:30 в середу, приблизно за півгодини до початку наступу, він подзвонив російському офіцеру зв’язку в Дейр-ез-Зорі, з яким підтримує контакт, щоб росія припинила наступ. Для довідки, завжди на війні воюючі сторони мають зв’язок між собою, щоб в разі чого могти вести перемовини. Але росіяни не прийняли його пропозиції, вони все заперечували та говорили, що нічого не відбувається та їх військ там немає. Американські офіцери зробили аналогічну спробу, спрямовану на запобігання зіткнень і російські військові запевнили представників коаліції в тому, що вони не будуть атакувати розташовані поблизу коаліційні сили.

Атака почалася близько 22:00, і російсько-асадні формування почали просуватися вперед під прикриттям залпів танкових і артилерійських пострілів, снаряди яких розривалися приблизно в 450 метрах від тих позицій, які займали демократичні сили Сирії і американські солдати. Всього в атаці спочатку брала участь одна батальйонно-тактична група (і ще одна позаду), в яку входило понад 10 танків і близько трьох десятків одиниць іншої бронетехніки. Після того, як американські військові відійшли від передових позицій, росіянами було вирішено розвинути наступ і ввести в дію другу – резервну батальйонно-тактичну групу. Чисельність батальйона коливається в межах 400-800 солдатів і десятки одиниць бронетехніки з підтримкою артилерії позаду.

А тепер саме про технічну складову ведення війни в даних умовах. Американські військово-повітряні сили відповіли ударами, спочатку високоточної артилерією HIMARS (із англійської High Mobility Artillery Rocket System) – це ракети, які можуть пролетіти до 200 кілометрів за п’ять хвилин і знищити в одному пострілі до 50 цілей високоточними боєприпасами. Тобто, щоб ви розуміли, непотрібно насипати сотні тон снярядів, щоб покрити кілька гекратів поля, одна ракета і до 50 одиниць гаубиць чи танків знищено. Саме за допомогою цієї системи були знищені російські артилерійські батареї прикриття. Для наведення використовуються безпілотники, які високо в небі просто корегують вогонь. Після знищення артилерії противника, було завдано удару по тиловим підрозділам, пам’ятаєте там був один батальйон в резерві – вони просто чекали на дорозі наказу іти вперед, коли їх накрили артилерійським вогнем і знищили всю бронетехніку. Те саме сталось із передовим батальйоном.

Паралельно працювала система РЕБ, повністю придушив зв’язок на передовій лінії (без зв’язку військо перетворюється на стадо баранів). Повітря контролювався двома парами F22 Raptor, відстежувати можливу появу авіації Асада в заданому районі (пам’ятаєте із перших двох описаних випадків, що російські літаки в такий район не полетять).

Приблизно через дві години після нанесення контрударів було знищено 80% всіх сил росіян і ассадітов. Зауважте, поки що жоден американський солдат не випустив жодної автоматної черги по противнику, усі сидять в бліндажах і п’ють каву в очікуванні “сафарі”.

За словами Хасана, в розпал цієї кривавої бійні йому знову зателефонував російський офіцер зв’язку і попросив його припинити на час бойові дії для того, щоб забрати вбитих і поранених – яке він заперечував двома гординами раніше.

Тепер почалось “блошине полювання” – використовуючи “протипартизанський” Lockheed AC-130 (важкоозброєний літак підтримки сухопутних підрозділів) і дві пари ударних вертольотів, американці, під прикриттям F22 остаточно зачистили район наступу противника. Як приблизно це відбувається можна оцінити по відеоролику нижче (на відео показано вбивства людей, людям зі слабкими нервами не дивитись):

Загальні втрати військ Асада склали до 90% всієї техніки і 70-80% живої сили. Американські військові вийшли з поєдинку цілком без втрат. Вся операція тривала близько шести годин.

Висновки

кремль утримався від виразної реакції у відповідь, висловивши лише “глибоку стурбованість” ситуацією, що склалася на півдні Сирії, адже “іх там нєт”.

Через добу після подій в районі Дейр-ез-Зор, почалася активна операція ізраїльської армії в районі Дамаска. Виявивши в своєму повітряному просторі безпілотник іранського виробництва, армія Ізраїлю збила його, а потім завдала масованого удару по військових об’єктах Хізбалли і сил Асада. Потім, після втрати одного свого літака (збитий комплексом ППО С-300), Ізраїль знищив в районі Дамаска масованим ударом одночасно 8 батарей ППО (але про цей бій якось згодом).

Починаючи від технічної переваги і закінчуючи методами ведення бою і управління військами. Війська росії підготували і провели абсолютно бездарну і безглузду операцію, яка була виявлена ​​ще на етапі планування. Крім того, вони показали, що нездатні вести нічні наступальні операції – війська були розстріляні фактично як в тирі, причому при повній втраті орієнтації останніми.

Це називається війна ХХІ століття, і це те куди ми намагаємось привести Української Армію, діставши Джавеліни, прибори нічного бачення, тепловізори, розробляючи високоточні ракети, софт і планшети для артилерії, безпілотники. Війна в ХХІ столітті – це розвиток технологій.

Image result for війна 21 століття

Related image

Читайте Common Sense По-українськи

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *